8 Березня, 2025
Оксана Агатьєва, керівниця виробництва
Витоки ткацького ательє Vandra Rugs
Оксана працює у ательє Vandra Rugs вже 18 років — відтоді, як усе тільки починалося. Тоді це ще не було ательє, а радше гурток. Серед двох десятків жінок, які проходили пробне навчання, саме вона була серед тих п’яти, хто залишився. Вчилися з нуля — робота з верстатом, намотування, базові техніки. Навчала їх шведська ткаля Лайла Ерікссон, що приїхала в Каховку з чоловіком.
«Я сама вдома вишивала, в’язала, трохи малювала. Мені подобається вигадувати щось руками, експериментувати. Тож одразу захопилась».
Навчання продовжили у Швеції — у приватному будинку тієї ж ткалі. Було камерно, затишно. Читали книжки, вбирали знання. Саме з цього почалась історія ткацького ательє Vandra Rugs, яку вони з командою поступово збудували на півдні України. З часом почали надходити замовлення, зростала команда. Базові техніки шведських майстринь лягли в основу, але все подальше — це вже власний розвиток і досвід українських ткаль.
Переїзд і новий етап
Ткацьке ательє працювало на півдні України 15 років. За цей час сформувалася сильна команда. Усе здавалося стабільним: робота, дім, родина. Але з початком повномасштабної війни частину команди розʼєднало.
Переїзд у Косів дався непросто — емоційно й організаційно. Не всі змогли вирушити, але разом з керівною командою переїхали ключові майстрині. На новому місці перед Оксаною постало завдання налагодити виробництво з нуля — і сформувати нову команду.
Сьогодні в ательє працює вже майже 50 майстринь. Оксана залишається не лише організаторкою процесів — іноді й сама сідає за верстат.
«Ткати — це задоволення. Хоч зараз більше часу йде на організаційні питання, але коли вдається придумати щось нове — поєднання кольорів чи технік — це приносить особливу радість».
Її щоденна робота — це планування, розподіл завдань, розстановка за верстатами, адаптація новачків у колективі. І найскладніше тут — не виробничі деталі, а взаємодія між людьми.
«Іноді здається, що ткати простіше, ніж будувати командну взаємодію. Бо коли люди працюють поруч, вони мають бути психологічно сумісні: мати схожий ритм, темп, навіть зріст. Не можна просто поставити двох подруг — бо будуть багато розмовляти. А комусь, навпаки, краще з кимось близьким — тоді легше працювати. Це треба відчути».
Довіра і присутність
Щоранку Оксана першою приходить на виробництво і зустрічає майстринь — у прямому й переносному сенсі. Каже, важливо бачити настрій людей, вловлювати зміни, підтримати, коли треба. Її поважають і слухають — і це не формальна дисципліна, а тепла присутність.
«Для хорошої роботи потрібен хороший настрій. Якщо бачу, що хтось, хто зазвичай усміхається, сьогодні не такий — завжди запитаю. Бо ми всі разом, і атмосфера має бути підтримувальна. Я дуже ціную команду, де люди здатні чути одне одного. Бо і в роботі, і у спілкуванні з клієнтами треба вміти домовлятись, знаходити спільне».
Оксана не раз підкреслює: щоб зрозуміти людину, треба з нею попрацювати. І тоді можна побачити, в чому вона найсильніша, що їй підходить. Це вимагає спостереження, терпіння й довіри.
«Мені близьке таке повільне, вдумливе керівництво. Це як шахи. Дивишся, слухаєш, ставиш людей туди, де вони розкриються».
Новий дім у Косові
Косів прийняв команду з Каховки. Місцеві — відкриті, доброзичливі. Допомогли з пошуком виробничого приміщення, з житлом та всіми побутовими питаннями. Зразу багато професійних ткалей зацікавилися роботою. Більшість майстринь, що прийшли ще три роки тому, досі працюють.
«Ми активні, працюємо, створюємо робочі місця. Відчувається, що ми тут на своєму місці».
Ательє змогло за три роки перебування в Косові не тільки відновити виробництво, побудувати нові ткацькі верстати, але й розпочати створення гобеленів та отримати багато цікавих замовлень, опанувати нові дизайни та ткацькі техніки.
“Ми активно розвиваємось і шукаємо нових майстринь, які хочуть приєднатись до нашої команди — з досвідом чи без. Головне — любов до ремесла та бажання вчитись”.






