1 Липня, 2024
Наталія Гринюк
У Vandra Rugs Наталія прийшла як швачка — із першого дня шила, допомагала з матеріалами й навіть не думала, що колись стане ткалею.
«Здавалося, що це дуже складно. Коли дивилася на дівчат за верстатом, думала: “Ні, це не моє, я не зможу”», — згадує вона.
Як усе почалось
Спочатку Наталія просто спостерігала за роботою ткаль. Їй здавалося, що ткати вдвох навіть важче, ніж одній. Але з часом цікавість перемогла — захотілося спробувати.
Її перший килим одразу виявився дизайнерським і складним. «Він мені одразу “зайшов”. Робота повільна: за день — десять-дванадцять сантиметрів. Але процес настільки захоплює, що час минає непомітно».
Відтоді Наталія найбільше любить саме такі проєкти — технічно складні, але з особливим ритмом і характером.
Шлях навчання
Навчалася Наталія швидко — уже через місяць після початку роботи склала іспит. Це рекорд для майстерні: зазвичай дівчата готуються по пів року.
«Я думала, що вже не в тому віці, щоб складати іспити, але все сталося спонтанно. Сказали, що потрібно — і я погодилася».
На екзамені потрібно було визначати техніки за малюнками, рахувати схеми, відрізняти дизайнерські килими від звичайних. Максимальна кількість балів — 52, Наталія отримала 49,5. Рівень досвідченої майстрині.
Її наставницею стала Олена Бурлай. Вони працювали в парі від самого початку — спільно ткали перший килим, переходили на нові техніки, і саме вона навчила Наталю всіх тонкощів: від заправлення верстата до рівного краю.
«Без її підтримки мені було б набагато складніше», — каже Наталія.
Про роботу й витривалість
Починати було непросто: боліли ноги, спина, усе тіло втомлювалось. Але поступово організм звикає до ритму.
«Коли входиш у процес, уже не помічаєш втоми. Робота перестає здаватися важкою — просто потрібно знайти свій темп».
Зазвичай день у майстерні триває до п’ятої, але іноді Наталія залишається до сьомої — коли хочеться доробити або “тече” процес.
Додаткові ролі та творчість
Окрім ткацтва, Наталія працює на коверлоці, який обметує краї килимів. Це зовсім інша машина, не схожа на звичайну швейну.
«У нас її жартома називають “шайтан-машина”. Зазвичай на таких працюють чоловіки, але ми теж справляємося», — усміхається вона.
Відчуття справи
«Я б не сказала, що ткацтво змінило моє життя — воно просто додало до нього ще одну улюблену справу».
Для Наталії це ремесло — про уважність, терпіння й відповідальність. Вона каже, що навіть одна неточність може зіпсувати цілий килим, тому важливо працювати так, “як для себе”.
Порада майбутнім ткалям
«Найголовніше — не боятися. Я теж колись сказала: “Це не моє, я не зможу”. Але варто лише спробувати — і все стане на свої місця. У процесі розумієш, що це не страшно, а навпаки — захоплює. І коли бачиш готовий килим, зроблений власними руками, — це величезне задоволення».






